Сьогодні виповнюється 100 років від дня народження видатного українського педагога-гуманіста, публіциста, письменника і поета, вченого зі світовим іменем Василя Олександровича Сухомлинського. Він Народився 28 вересня 1918 року в селі Василівці Олександрійського повіту Херсонської губернії (нині Онуфріївський район Кіровоградської області) в бідній селянській сім’ї. Тут минули його дитинство й юність.
Як і решта селянських дітей, він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку та поїхав до Кременчука. Там він спочатку пішов навчатись в медичний технікум, але незабаром змінив місце навчання на робочий факультет, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту.
З 1935 р. починається педагогічний шлях Сухомлинського. В 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником, після закінчення якого в 1938 році, повернувся в рідні місця де працював викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі.
У 1941 році, під час Другої світової війни, пішов добровольцем захищати рідну землю. Після тяжкого поранення, яке дуже підірвало його здоров’я, йому не дозволяють повернутись на фронт і у червні 1942 року Сухомлинського призначають директором сільської середньої школи в Удмуртії, де він пропрацював до березня 1944 року.
Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи. В 1948 році Васи́ль Олекса́ндрович стає директором Павлиської середньої школи і беззмінно працює протягом 23 років до кінця своїх днів.
Ці роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної та літературно — публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості. У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально — виховного процесу».
Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і розв’язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв’язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. В його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи. Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного. Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя.
2 вересня 1970 року перестає битись серце Василя Олександровича Сухомлинського, але його внесок у життя та його твори залишаться назавжди. Василь Олександрович є автором 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок, притч та новел для дітей. Найвідоміша його праця – «Серце віддаю дітям», перекладена на 30 мов світу, її перевидавали 54 рази. Загалом твори Сухомлинського видано 53-ма мовами світу накладом майже 15 млн. примірників. Його книги присвячені головним чином вихованню і навчанню молоді, педагогізації батьків, методиці викладання мови і літератури в середніх школах та ін.
Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей». Діти, їх навчання і виховання були сенсом його життя, він був педагогом від Бога, тому його педагогічна спадщина актуальна і плідна і в сьогоденні і буде потрібна у всі часи.
За матеріалами інтернет-видань
